Українські профтехи та коледжі змінюються — ремонтують майстерні, пропонують нові програми навчання і професійні знання у тих сферах економіки, які вже є особливо популярними та будуть мати ще більший попит у період відбудови. Попри це суспільство досі упереджено ставиться до коледжів та профліцеїв. Когось відлякує суспільне сприйняття, а інших — нібито низька оплата праці та відсутність перспектив. Щоб дізнатись як все насправді (спойлер — радше навпаки), Platfor.ma попросила учнів закладів профтехосвіти розповісти про власний досвід навчання, стереотипи, з якими вони зіштовхуються, та головне — чи радять вони цей шлях випускникам шкіл.
Колись я хотіла стати паталогоанатом, але однією з причин, яка мене відвернула, — низька зарплата в галузі. Десь із сьомого класу почала думати про те, ким хочу бути. Пробувала програмувати й зараз трохи присвячую цьому час. А згодом наштовхнулась на відео роботи машиніста баштового крана. Мені сподобалось. Вирішила спершу опанувати цей фах, а далі перейти на донавчання. Таким чином для мене буде більше можливостей. Наприклад, я вже зараз можу працювати слюсарем та займатись ремонтом автомобілів.
Про сприйняття фаху серед знайомих
У моїй сім’ї всі жінки інженери й працювали на будівництві. Моя мати була інженеркою вентиляції та певний час виконробом. Одна бабуся — інженерка доріг, інша — інженерка-будівельниця. Тому в родині були не проти, щоб я пов’язала життя з будівництвом, але намагались мене відмовити на користь більш «приземленої» професії. Але мені подобається ідея роботи на висоті 20-го поверху. Ти мало контактуєш з людьми, лише по рації з такелажниками.
До того ж це професія, яка буде необхідною під час відбудови. Це важлива робота для країни й навіть зараз я бачу, що на багатьох об’єктах кранівники потрібні, а за їхню роботу добре платять. Тому моя родина поступово прийняла цю ідею, хоча мій батько досі мріє, що я «залишусь на землі».
Що вивчає в ліцеї
Є навчальні та виробничі дні. Перші відбуваються у красивому корпусі. Він доволі сучасний, майже у кожному класі є комп’ютерна дошка та інша техніка. Як на мене, у нас найкращі вчителі. У мене є відчуття, що ми вивчаємо те, що нам знадобиться: матеріалознавство, слюсарську справу, будову машин тощо. Наприклад, на практиці у коледжі ми розбирали двигун на реальному робочому макеті. Реставрували стару техніку. Тобто стаємо більш-менш універсальними майстрами. Можливо, дещо забагато вимагають на хімії та фізиці. Також вивчаємо правила дорожнього руху, щоб отримати права на категорію C — для нас буде безплатно.
Виробнича практика була у великому дилерському центрі, мені дуже сподобалось. Зараз я сама можу повністю обслуговувати автомобіль, наприклад, ремонтувати двигун, трансмісію чи підвіску. До речі, мені пропонували залишитись у цьому центрі на роботі на постійній основі, навіть попри те, що я ще не закінчила навчання.
Про стереотипи та упередження
У коледжі я жодного разу не зіткнулась із твердженнями, що працювати слюсаркою чи машиністкою крана — це нібито не жіноча робота. Щоправда, коли проходила практику на виробництві, у мене було двоє майстрів: один із них допомагав і повністю довіряв мені ремонт автомобілів, а от інший не давав жодної роботи. Йому не подобався той факт, що я дівчина.
Іноді я чула подібне від однолітків, але у «лайтовому» варіанті, мовляв: а тобі це треба? Однак найчастіша емоція — здивування.
Про переваги та недоліки професії
Я не хочу роботу, яка передбачає багато спілкування з людьми. А ще люблю висоту. Тому для мене це хороший варіант. До того ж машиністи баштових кранів зазвичай добре заробляють, це може бути й 60-80 тис. грн за місяць. А робочий день при цьому триває не довше 7 годин.
З висоти походять деякі недоліки. Підійматись на висоту 10 чи 20-го поверху трохи складно. Чула, що будуть баштові крани з ліфтами, сподіваюсь, колись так буде всюди. На цій висоті також буває хитавиця. Але я думаю, що зможу з цим миритись і мені не страшно.
Я думаю, що піти в мій коледж було найкращим рішенням за все моє життя. Навіть попри те, що я велика «сова», я дійсно рада прокидатись о 6-й ранку, щоб прийти та почути новий урок. Так, деякі мої знайомі із коледжу не в захваті, бо вони очікували, що отримуватимуть оцінки без зусиль. Але я вчусь на стипендію та усім задоволена.
Чи варто обирати профтех
Мені складно щось порадити усім, адже люди різні, однак я пропонувала б звернути увагу на якомога більше напрямків. Поглянути, які існують суміжні професії. Наприклад, є уявлення, що добре оплачуються лише офісна робота — IT, юриспруденція тощо. Натомість аграрні, будівельні коледжі просто не на слуху. Багато моїх однолітків взагалі не знали, що будівельним краном керує оператор, а мою групу планували не навчати через недобір. А водночас це добре оплачувана професія, яку доволі легко опанувати. Тобто багато випускників не знають який обшир професій існує і які у них перспективи.
Скажу чесно, я просто не розумів, на кого мені йти після 9 класу, але не хотів залишатись у школі на 10-11 клас. Хотів провести їх з користю, щоб здобути звичайну освіту, і ще якусь професію. З дитинства я не знав, ким хочу бути, мене цікавили тільки гроші. Батьки підштовхнули до того, щоб я здобув освіту, а далі, відштовхуючись від неї, рухався в певному напрямку.
Про сприйняття фаху серед знайомих
Перед вступом я зустрічав багато стереотипів про профтехи. Казали, що це «бурса», це не престижно і там «одні лисі чувачки ходять в татухах». Звісно, що це все неправда. По-перше, всі дуже дружні та розумні, а по-друге, виявилось, що там навчається багато моїх знайомих.
Ми ще вчимося за програмою 10-11 класу, але у нас вже є декілька спецпредметів, які вже вивчаємо для своєї спеціальності. Досліджуємо будову авто, електроматеріалознавство та подібні предмети. На них ми вивчаємо все, що потрібно нам за професією.
На мою думку, у технікумах набагато цікавіше, ніж в школі, тому що ти приходиш в ту ж саму школу, але здобуваєш ще знання, які тобі потрібні в житті. Найскладнішим для мене є запам’ятовування назв деталей — я розумію, як вона працює та що робить, але забуваю назви. Найбільше подобається електроніка. Там все взаємопов’язано: електроіндукція, магніти — це все нас оточує. Наприклад, можна зрозуміти, як працює бездротова зарядка чи вентилятор, просто вивчивши їхній принцип дії.
Після завершення навчання я планую вступити в університет і спробувати себе в комп’ютерних науках. Але у будь-якому випадку я радий, що вже здобуваю фах, який дає мені практичні вміння та знання.
Чи варто обирати профтех
Я думаю, що це хороший варіант як для тих, хто вже знає, ким хоче бути в майбутньому, так і для таких як я, які на час закінчення 9 чи 11 класів ще не визначились.
Після вступу в університет зазвичай ти ще щонайменше кілька років не зможеш працювати за фахом. Тоді як вступ в профтех — це вже, по суті, спроба практично зрозуміти, чи подобається тобі конкретна професія. Як на мене, основною перевагою профтеху є те, що ти пробуєш і навчаєшся водночас. А таким чином не втрачаєш час.
Я давно цікавилась усім, що стосується роботи в полі, садів, фермерства. У мене родина працює в цій сфері. Мої брат і тато — теж трактористи, брат ще й майстер в ліцеї. Тому я з дитинства коло трактора й так само коло поля.
Раніше я хотіла бути агрономом або психологом. Однак не хотіла переходити у нову школу після закінчення 9 класів, щоб здобути повну освіту. Тому вирішила спершу вивчитись на трактористку.
У моїй родині це сприйняли добре, але я знала, що зіткнусь із певним хейтом чи нерозумінням. Багато хто очікував, що я піду навчатись в університет, а не «бурсу». Однак я не пошкодувала про свій вибір. Я справді люблю роботу з трактором і не розумію підходу здобувати дві-три вищі освіти, а згодом не працювати за фахом.
Навчання
Мені подобається навчання. Були деякі складнощі з вивченням будови трактора, але майстри та хлопці у моїй групі мені допомагали та підтримували, за що їм вдячна. Нас, дівчат, у групі всього двоє, й хлопці навпаки раді, що ми є.
На першому курсі ми вивчали теорію, будову трактора, технічне обслуговування, а на другому вже сідали в техніку, керували нею. Трактористи теж йдуть від теорії до практики.
Я знаю дуже багато учнів, які вступили, але насправді досі не зрозуміли, в якому напрямку вони хочуть розвиватися. Навіть я від початку навчання змінила багато уявлень.
Іноді у нас бувають зустрічі з підприємцями, які розповідають про кар’єрний шлях, про бізнес, про нові технології. І це дуже цікаво та важливо. Якщо хтось вступив на кухаря, а я на трактористку це ж не означає, що ми займатимемось цим все життя. І навіть навпаки — можливо я б хотіла лише працювати та їздити трактором, однак життя складніше й краще мати різні навички.
Про професію
Було кілька моментів, коли мені розповідали, що це не жіноча робота. Але я на це не реагую. Це їхня думка. У мене своя. Якщо я почну зважати на все, що мені кажуть люди, то нічого не зроблю.
Водночас я розумію, що трактористи будуть потрібні завжди, оскільки людям постійно необхідні їжа, хліб. Ця робота важлива у будь-якій точці світу.
Мій улюблений момент у роботі — це їзда. Коли ти навчився їздити на тракторі, сідаєш на нього в полі, це дуже приємне відчуття, бо ти допомагаєш, а головне бачиш результат своєї роботи. Коли ти працюєш і бачиш результат — як щедро відповідає на твою працю земля.
До того ж це хороший заробіток. Навіть якщо трактористи працюють у найманні, а не на себе, вони також можуть мати дуже добрі гроші. За сезон можна напрацювати на цілий рік. Але треба розуміти, що це важка праця.
Неприємно, коли врожай не залежить від тебе. Сильно впливає погода. Наприклад, цьогоріч багато садили сою, вона любить воду, а через погоду сильні посухи. Тобто ти робиш все, що у твоїх силах, але іноді не можна ні на що вплинути.
Агрономія і трактори — це те, в чому я спокійна. Це просто моє в душі. Я люблю цю роботу. Не знаю, чи буду постійно нею займатися, але якщо в житті буде можливість займатися полями чи садами, я буду дуже задоволена. Водночас я не проти розвиватись і пробувати себе в чомусь новому — піти на агронома чи займатись своєю справою.
Чи варто обирати профтех
Хто хоче вчитися, той здобуде свої знання у будь-якому місці: чи це буде школа, чи коледж, чи університет. Головне — думати своєю головою і слухати себе, адже всім не догодиш. Коли я вступала, багато хто казав мені, що, мовляв, можна не ходити, це освіта про людське око. Це неправда. Тих, хто не вчиться, дійсно відраховують. Ходити потрібно і навчатися також потрібно.
В ліцеї дають знання, і є хороші вчителі, які ставляться до студентів добре. Вони готові допомогти тим, хто хоче вчитися, навіть із питаннями, які не стосуються їх предметів.
Якщо не пробувати нове, то хто за нас це зробить? Багато ідей залишаються нереалізованими через страх. Якщо щось не виходить, це не кінець світу. Завжди можна змінити професію або напрямок. Головне — пробувати, не боятися невдач і не зупинятися на досягнутому.